Книжкові презентації: Онлайн презентація книги про Україну приурочена до Дня Конституції

Онлайн презентація книги Ярослава Грицака «Подолати минуле: Глобальна історія України», відбувається у 27 річницю Конституції України

Люби і знай свій рідний край!

УКРАЇНА: про наше минуле, теперішнє і майбутнє.

Моя життєва доля вдруге нагородила мене, коли прочитав та осмислив книгу Ярослава Грицака «Подолати минуле: Глобальна історія України». Вперше вона усміхнулася до мене, коли читав «Браму Європи » Сергія Плохія.

Обидві праці сприйняв, як ковток свіжого історичного повітря. Повіяло новизною про наше минуле і сучасне, а також нові роздуми про наше майбутнє. Своєрідно дано тлумачення досі спірних питань, правдиво показано те, що нам інколи здається незаперечним.

Для мене, який народився і все своє свідоме життя прожив на теренах Львівщини, досить цікаво було знайомитися з подіями 1940-1950 рр., які виклав професор Ярослав Грицак у своїй праці. Моя дитяча пам’ять добре закарбувала, як грудна дитина на подвір’ї НКВД замерзала на руках у матері, заграви нічних пожеж, звірячі вбивства мирного населення у с.Нивиці партизанами Медвєдєва, польську та українську різанину, масові арешти, єврейські погроми, тіла загиблих воїнів УПА та багато іншого з числа більшовицького терору.

Але повернімося до книги Я. Грицака «Подолати минуле: Глобальна історія України».

«Унікальність цієї книжки в тому,- як пише письменниця Лариса Денисенко, - що вона вчить дорослішати, коли ми не лише вивчили свою історію, але й відчули, зрозуміли, як вона позначилася на кожному з нас».

А Сергій Плохій додає, що «Подолати минуле» не є запереченням історії, це радше її актуалізація, погляд на минуле України з перспективою сучасного знання про історію Європи та світу ».

В підтвердження цього Ярослав Грицак доповнює, що «історія України, яку ви тримаєте у руках, написана власне, із тією метою: вона пробує з’ясувати, чи (і як) можна подолати минуле …»

На моє глибоке переконання, що саме під таким кутом зору ми маємо читати та роздумувати над кожним розділом, цієї наукової праці. Ще одна унікальність і характерна особливість даної наукової праці. Тут на кожній сторінці окремим шрифтом виділені думки, які, по суті, є певним висновком важливої історичної проблеми. Для прикладу, автор у вступній частині книги, аналізуючи питання побудови української нації, поділяє гасло Лисяк – Рудницького «…перестаньте будувати українську націю – модернізуйте її ». На його думку, воно мало б стати головним гаслом в побудові модерної України.

Мене найбільш цікавили питання української Козаччини. Хто з гетьманів залишив найвагоміший слід в історії України? Погляд автора на Переяславську Угоду, що радить Ярослав Грицак у побудові сучасної модерної України, тощо. …

Українське козацтво професор розглядає у ІІІ розділі «Козацька Україна». Перша згадка про запорізьких козаків датується 1492 роком, коли плем’я черкесів та козаків в нижній течії Дніпра, знищили турецький корабель. Перша Січ була збудована 1550 р., як дерев’яна табір-фортеця. Аналізуючи козаччину історик бачить в ній нове явище в історії України. Перше: Україна повстала головне із зустрічі двох світів: світу Колумба та світу козаків. Друге: … Українське козацтво – центральний символ української ідектичності. Третє: Козаки були дослівно загальноєвропейським явищем.

І ще одне. Феномен козацтва існував і в російській історії. «…Але російську історію можна написати без козацтва – натомість без козацтва українську історію не напишеш» - дуже влучно зауважує Ярослав Грицак.

Більш ширшу інформацію про козацтво читач дістане, коли прочитає та осмислить весь третій розділ книжки.

Характеризуючи діяльність гетьманства, історик відзначає помітний слід лише двох керманичів тогочасної України: Б.Хмельницького та І.Мазепи. Спроба протиставити Мазепу Хмельницькому, автор книги вважає історичним анахронізмом. Адже «… і Хмельницький і Мазепа мали одну і ту саму мету та керувалися однією й тією ж самою логікою ». Навіть народна приказка про це глаголить. «… Від Богдана до Івана не було гетьмана»

Щодо Переяславської Угоди професор зробив чіткий та об’єктивний висновок. «… Переяславська Угода не мала виняткового статусу. Вона була військово-політичним союзом, які в ті часи укладалися наліво й направо і так само легко й часто розривалися».

Надалі не буду переповідати та аналізувати кожен розділ книги (їх аж 6), лише підкреслю, що кожен з них написаний живою науково-популярною мовою, кожен рядок – це новий жмут світла на важливі події з історії України. Більше того, коли відомий зміст книги, часто-густо може зникнути інтерес до читання.

На завершення моїх роздумів скажу, що книга має вагому бібліографію, де подано джерела написання цієї наукової праці, подано цікаві світлини, древні мапи України.

Адам ТАРНОВСЬКИЙ