четвер, 24 грудня 2015 р.

ІСПОВІДНИК ВІРИ ХРИСТОВОЇ



Книга «Спомини» Йосифа Сліпого – це видатний твір про одного із найвідоміших постатей УГКЦ у ХХ ст., про драматичну долю Людини, яка через пастерське служіння, терпіння у тюрмах і на засланні вписала вагомий внесок в історію української Церкви та її народу.






Відкриває книгу Благословення Господнє патріярха УГКЦ Святослава Шевчука.




Завдяки цій книжці, - зазначає у вступному слові кардинал Любомир Гузар, - постать Блаженішого Патріярха Йосифа стане зрозумілішою та краще знаною. Читач усвідомить, чому Блаженішого Патріярха Йосифа вважаємо ісповідником Христової віри та справжнім борцем за існування нашої Церкви.

Наукове видання «Спомини» побачило світ за сприяння Українського Kатолицького Університету, Інституту Святого Климента Папи та Інституту Екуменічних студій у 2014 р. Б. 

У передмові до «Споминів» о. Іван Дацько стверджує, що патріарх Йосиф Сліпий був свідомий своєї високої відповідальності перед історією, він по особливому усвідомлював факт, що в діяннях своєї Церкви і народу йому відведено особливу роль.

Напевно це усвідомлення і було тією рушійною силою, що спонукало його до написання своїх спогадів невдовзі після визволення з таборів ГУЛАГу.

Надзвичайно цікавою в книзі є публікація Марії Горячої «Спомини» Йосифа Сліпого як пам’ятка «мовчазної церкви». В ній ґрунтовно описано історію тексту «Споминів», зокрема, рукопису та машинописних версій.

Коли почалася редакційна праця над мемуарами, фонд патріярха Йосифа ще не був до кінця систематизований і описаний і не всі сторінки та частини машинописів були віднайдені та упорядковані. Тому довелося самотужки ідентифікувати усі копії та розставляти їх за редакціями, - пише на стор. 27 «Споминів» М.Горяча.

До речі, в Історичному архіві УГКЦ в Римі збереглися усі сім зошитів рукопису та декілька варіантів машинописного тексту з поправками патріярха Йосифа Сліпого та владики Івана Хоми.

Ще про одну цікаву річ, читач дізнається із цієї публікації, а саме: чому «Спомини» побачили світ після смерті Патріярха Йосифа?

… 9 лютого 1963 р. митрополит Йосиф Сліпий прибув до Риму. Радянська влада, відпускаючи цього в’язня сумління та ісповідника віри, сподівалася, що 70-літній чоловік із підірваним здоров’ям, фізично виснажений тюрмами, таборами та етапами, невдовзі помре подалі від рідних країв. Однак сталося так, що Господь подарував цьому страднику ще ціле двадцятиліття як своєрідну компенсацію за оті «втрачені роки» в далекому Сибіру.

 

В липні 1963 р. Патріярх Йосиф Сліпий почав надиктовувати «Спомини» своєму секретареві о. Іванові Хомі. Процес записування тривав більше року і завершився наприкінці серпня 1964 року.

Коли текст був видрукований, Митрополит перечитав, зробив поправки, уточнення та доповнення, віддав його секретареві на зберігання, застерігаючи, щоби записи залишилися в суворій таємниці, і не були доступні для інших. Виникає думка: Чому? Адже, близькі друзі після приїзду Митрополита до Риму, наполегливо заохочували його до написання та публікації спогадів. Усі усвідомлювали, що пам’ять про роки переслідувань надзвичайно цінні й повинні бути зафіксовані історією.

Про це М.Горяча у вищезгаданій публікації пише наступне:

= Йосиф Сліпий так сильно наголошував на секретності свого тексту з цілком зрозумілих причин… У «Споминах» розкривалися складні суспільно-релігійні реалії СРСР, які поставали в їх дійсному і досить непривабливому вигляді. Була також іще одна немаловажна причина… Вона була пов’язана з ватиканською  «Східною політикою» завдяки якій, і вдалося домогтися звільнення Йосифа Сліпого.

Саме в цей час Апостольська Столиця розпочала діялог з Російською Православною Церквою, і вкрай небажано було рвати тонкі ниточки надії на покращення становища віруючих в СРСР.

Однією з причин мовчання Патріярха була такоюж його особиста скромність. Йосиф Сліпий не хотів говорити «про свої пережиття у таборах та тюрмах зі скромности, бо не бажав вдавати з себе героя або створювати навколо своєї особи ореол мученика чи ісповідника».

«Спомини» - надзвичайно цінне історичне джерело. Вони допомагають в обєктивному вислові життєвої долі предстоятеля УГКЦ, його пастерське служіння, наукову карєру та тернистий шлях поневірянь у радянській неволі.

«Спомини» Йосиф Сліпий розпочинає із опису рідного села Заздрість, де 17 лютого 1892 року,  як останній син в родині, прийшов на світ Божий.

«… Моє родинне село називається Заздрість, кажуть тому, що всі дооколичні міста і села завидували його багатству і говорили, що воно є оселею медом і молоком пливучою».

Навкруги Зазлрості широкі розлогі поля урожайного чорнозему. Історія його сягає у давні княжі часи. Саме тут проходив шлях з Теребовлі до Зарваниці і далі на захід. Розповідають, що село заснував один із представників давнього польського роду – Предслав Ланукоронський, хмельницький староста, зять князя Констянтина Острозького. Він увійшов в історію, як відважний полководець, що рятував кордони Поділля від турків і татар.

В розділі «Рідне село Заздрість…» Йосиф Сліпий ретельно описує свій великий родовід. Надзвичайно цікавими є також і спогади про дитинство. «…З перших літ пригадую собі як батьки і брати молилися навколішках, клякав і собі і прохав, щоби провели мені молитву перед їдою рано і перед спанням». Варто зауважити, що на другому році життя Йосиф Сліпий зачав вчитися по-польськи, а на третьому по-німецьки.

Із захопленням читаються розділи книги «Наука у Вишнівчику», «У Тернопільській гімназії», «Вступ і навчання у семінарії та університеті у Львові», «Закордонні студії в Інсбруку та Римі», «Провід семінарією, академією та наукова діяльність», «На митрополичому пристолі».                                                                                                                  

Про тяжкі поневіряння, тортури та страждальне життя в радянських тюрмах Йосиф Сліпий описує в розділах «Арешт і слідство в Києві», «Перщий період ув’язнення: етапи, тюрми, табори» та інших.

… 11 квітня 1945 р. Йосиф Сліпий був арештований. Про цю антизаконну та антигуманну подію він у «Спомина» пише «…пригадую собі, яка то була прикра річ «почути на собі розбишацькі руки».

Принципову позицію Митрополит відстоював щодо потурання прав УГКЦ в умовах радянської дійсності, читач знайде у матеріалах, що розміщені у додатках книги. Зокрема, скарга до першого секретаря ЦК КПУ М.Підгорному, меморіял до міністра внутрішніх справ УРСР, реферат про Львівський «собор» 1946 року, скарга генеральному прокурору СРСР Р.Руденку та інше.

Для читача цікавим буде знати, що вищезгадані документи написані Йосифом Сліпим у Київській тюрмі 1960-1961 рр. були передані на збереження сестрі Меланії Куцині, яка тривалий час підтримувала з ним листування. Сестри св. Вінкентія ретельно переховували ці документи, а після звільнення Митрополита та його виїзду до Риму замурували їх за подвійною стіною на горищі одного з домів згромадження по вул. Купальській, 2 у Львові. Ці документи пролежали майже півстоліття – до 2002 р., коли новий господар цього приміщення Микола Шуй виявив їх під час перепланування будівлі.

Книга ілюстрована 105-ма рідкісними фотографіями. Тут мається іменний та географічний покажчик.

 

Одне слово, у книзі, на тлі життя Йосифа Сліпого «… перед очима читача постає ціла епоха, описується життя Церкви та складні релігійні суспільні процеси того часу.

                                                                    Адам Тарновський

                                                                     Марія Литвии