Учень Христовий…

Анотація на книги Джорджа Вайгеля  «Свідок надії: Життєпис Папи Івана Павла ІІ та «Кінець і початок», Папа Іван Павло ІІ: перемога свободи, останні роки, спадщина», в яких американський богослов яскравими фарбами намалював портрет Блаженного Католицької Церкви, як людини, чиї релігійні переконання сформулювали новий підхід до світової політики.  

…Повільно та уважно гортаю біографічні сторінки життєвого шляху Кароля Войтили, драматизм яких перевищують фантазію найвидатніших драматургів-фантастів.

       18 травня 1920 року одна польська родина в маленькому провінційному містечку Вадовиці поповнилася хлопчиком, якого 20 червня отець Францишек, давши йому ім’я Кароль-Юзеф. Батько новонародженого Кароль Войстила-старший служив в полку австро-угорської армії, мати Емілія Качоровська-Войтила була доброю господинею у домі та знаною кравчинею в окрузі, чим підтримувала сімейний бюджет.

    Прийшла на світ людина, яка впродовж всього свого життя була учнем Христовим, стояла на боці Христової Правди, гідности і свободи кожної людини. Вихований стараннями батька (мати померла, коли хлопчику не виповнилося десяти років) побожного відставного офіцера, юнак стає найуспішнішим учнем місцевої школи, робить перші кроки на шляху християнської духовності. Про це докладно описує Д.Вайгель у Пролозі до книги «Свідок надії».

Надзвичайно цікавими є також розділи життєпису «Син свободи…», «З підпілля: третій Райх проти царства Правди», «Звіть мене Вуйком»: Войтила-священик», «Папа з далекого краю: обрання Івана-Павла ІІ», «Скільки в папи дивізій»: Проти імперії облуди», «До краю землі: Примирити не примиренний світ» та ін.. Всього у книзі 20 розділів, епілог, післямова, читаються вони з великим інтересом та натхненням. В книзі викладено хронологію подій 2001-2005 рр. примітки, подяки, глосарій тощо.

У другій книзі «Кінець і початок» автор доповнює і завершує епохальну біографію Івана Павла ІІ.

     За допомогою, раніше невідомих документів, Д.Вайгель розповідає про багатолітню війну, яку вели проти Кароля Войтили та Ватікану КДБ, польська Служба безпеки та східно-німецька штазі. Автор глибоко розкриває драматичну історію протистояння папи комуністичному режиму. «Кінець і початок» допомагає краще зрозуміти революцію сумління, яку розбурхав у Польщі Іван Павло ІІ і яка допровадила до краху комуністичної системи. Завершується ця фундаментальна праця глибоким аналізом здобутків і невдач понтифіка, з якого вимальовується портрет Людини, що прожила життя, як свідок надії в непохитному служінні християнським ідеалам.

«Кінець і початок» має добрий географічний іменний покажчик, а також покажчик церковних документів, довідку про автора та відгуки на книгу.

    Книги життєпису ілюстровані рідкісними світлинами. Зокрема шлюбне фото Кароля-Войтили-старшого та Емілії Качоровської («Свідок надії с.465»), Льолек із мамою («Свідок надії» с.466), Кардинал Войтила коло Вавельського кафедрального собору («С.Н.» с.674). Інавгурація понтифікату Івана-Павла ІІ («С.Н.» с.847). Молитва в родиному домі Вадовици 1979 р. (фото А.Буяка. «С.Н.» с.847). Польський Папа вітає українського Ісповідника віри-патріарха Йосипа Сліпого 1978 р. (архів Інституту історії Церкви УКУ, «С.Н.» с.848), зустріч із терористом Мехметом Алі Агджею у в’язниці 27.12.1983 р. («С.Н.» с.852), з матір’ю Терезою в Тірані, 25.04.1993 р. («С.Н.» с.853), на порозі Святих дверей базиліки св. Петра, 24.12.1999 р. («Кінець і початок», с.418), Іван Павло ІІ коло стіни плачу Єрусалимського Храму 26.03.2000 р. («К. і П.» с.419), візит Івана Павла ІІ в Україну, Київ, аеропорт «Бориспіль» («К.і П. с.420), Cтрасна п’ятниця 25.03.2005 р. («К. і П.» с.422), Тіло Івана Павла ІІ під час церемонії прощання в Клементинській залі Апостольського палацу.

  Обидві книги життєпису папи Івана Павла ІІ цінні тим що вони вперше видані українською мовою, чим завдячуємо перш за все видавництву Українського Католицького Університету та всім людям за їх доброчинну підтримку видання цієї творчої праці. Зокрема перекладачам Роману Скакуну та Мар’яні Прокопович, о.Теодозію Янківу, ЧСВВ, Ігорю Сироті та Сергієві Савуляку – щирим шанувальникам блаженної пам’яті папи Івана Павла ІІ.

   Підсумовуючи вищевикладене можна з впевненістю сказати що «Свідок надії» та «Кінець і початок» є найкраща книжка про визначне життя справді історичної постаті.

Довідка про Д.Вайгеля

Джордж Вайгель (народився в 1951 році в м.Балтимор)  –  американський богослов,  журналіст і католицький громадський діяч. Закінчив Коледж св.Михаїла при Торонтському університеті, викладав у богословській семінарії в Кенморі,  працював у Міжнародному науковому центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні. Почесний доктор десяти різних університетів, лавреат папського хреста та золотої медалі польського Міністерства культури. Разом з дружиною проживають в м.Бетесда, що в штаті Меріленд. Батько трьох дітей.

 Адам Тарновський

M.Аркас: «Я хотів ясно розповісти землякам моїм те, що робилося од найдавніших часів, аж до останніх…»

Повільно перегортаю, пожовклі від часу, сторінки «Історії України-Русі» Миколи Аркаса, якій понад сто років, і яка по збігу обставин, не згоріла у більшовицькому вогні 1944 року. Праця вченого за твердженням радянських дослідників була «буржуазно-націоналістичною», а, насправді, вона була написана саме в той час, коли проходило зростання української етнічної самосвідомості, підносився національний дух українців.         

 М.Аркас, підготовив досить грунтовну історичну працю, подав оригінальне тлумачення історії минулого України. З цього приводу у передмові до книги автор писав: «…Я хотів ясно розповісти землякам моїм те, що робиться у нас на Вкраїні од найдавніших часів аж до останніх… Я доклав усього старання, щоб праця ця з’явилася на світ Божий такою, якою повинна бути популярна, доступна для кожного, історія свого народу».

 В праці вченого окреслено  дев’ять розділів (періодів) скифо-сарматський, Київський, галицький, литовський, польський, гетьманський, руїна, Московський, Україна під владою Російської та Австрійської держав. Книга друкувалася у Петербурзі, в друкарні Товариства «Общественная польза», року Божого 1908. Перевидання «Історії України-Русі» було здійснене за кордоном. В 1912 р., у Кракові коштом дружини М.Аркасова. Надалі у 1918 року книгу було видано українцями Петрограда, потім вона вийшла друком в 1920 р., у Лейпцігу (Німеччина), в 1947 р. її опублікували українці з Буенос-Айресі (Аргентина), а у 1967 року вона вийшла у Вініпегу (Канада).
 «Історія України-Русі» ілюстрована 210 малюнками та портретами. Обкладинку малював художник Микола Ткаченко.
Читається Історія з великим зацікавленням та інтересом. Свої міркування автор викладає доступно і об’єктивно. Деякі з них не втратили своєї актуальності і сьогодні. Особливо цікавим є судження Миколи Миколайовича про одвічне питання: «Чому Богдан Хмельницький пішов на союз з Москвою?»
Про це він з болем у душі пише у шостому періоді «Поєднання з Москвою і Московське підданство».
Польща ледве сама справлялася з безвладдям у себе вдома, - відзначав М.Аркас, - Туреччина, хоч і змогла б захистити Україну, так давня ненавість до «бусурманів» не давала поєднатись з нею … Швеція, Австрія, Франція, були дуже далеко. Зосталося тільки Московське царство.
 Одначе, Хмельницький і тут, бачив, що не до смаку …  «Українцям була Московія». Особливо, їх  «некультурне і залежне царство одного царя. В той, же час українці був народом демократичним, а Січ Запорізька – була взірцем демократичних принципів, що не мала рівних в Європі »
 Про те, що союз з Москвою був не дружнім і не братнім, красномовно говорять наступні факти,
Найперше, сім українських умов Переяславського союзу , стверджені царем невдовзі були розтоптані і зневажені Московським урядом, знищення російським царатом Запорізської Січі, підступна зрада, арешт Козацької делегації на чолі з Кошовим Петром Конашевським та їх мученицьке життя у Соловецьких казематах.
 Послідуюча історія України стверджує як «старшим братом» були знищена УНР, голодомор 30-х років, зрадницькі підписи під Будапештським меморандумом та мінськими угодами, братовбивча війна на Сході нашої Батьківщини.
 Українська громадськість віддає шану пам’яті М.Аркасу не лише, як історику, але і як видатному композитору, його музика до опер «Катерина», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм» стали справжнім культурним надбанням українського народу.

                                                                Павло Послушний.

                                                                Марія Подячна.