Цікава книга – прочитай
Брама
Європи
Під такою назвою вийшла книга Сергія Плохія про
історію України від скіфських воєн до її незалежності. Видання здійснено
Книжковим Клубом «Клуб сімейного Дозвілля» в червні 2016 року. Наукова праця
має 496 сторінок, 27 розділів, алфавітний показчик, грунтовно подана
рекомендована література.
Науковець С.Плохій в хронологічному порядку показав
«хто є хто в Українській історії », а також подав хронологічну таблицю важливих
дат в історії України.
Як пише автор наукової праці йому «… особливо приємно,
що першим перекладом книжки став саме український». І зрозуміло, що український
народ знайде в цьому виданні чимало цікавого, нового та важливого, для того щоб
зрозуміти себе, свою країну та своїх сусідів.
Слід відзначити, що книгою зацікавилися видавці
Польщі, Румунії, Росії, Китаю, які придбали права на її переклад. Англомовна
преса зустріла вихід «Брами Європи» надзвичайно позитивно. Перші відгуки
засвідчують, що «… Сергій Плохій створив прекрасну книгу з історії України для
цих неспокійних часів – авторитетну та новаторську і разом з тим зрозумілу,
доступну, від її читання отримуєш задоволення» - стверджує Ендрю Вілсон,
професор українських студій Університетського коледжу Лондона.
Шановний читачу! Сторінки першого першого розділу
переносять нас у сиву давнину України. Зокрема, у її найдавнішу державу Скіфія,
яку перший описав її історик Геродот, у своїй знаменитій «Історії», що розглядала витоки греко-перських воєн, як
епічну битву між «свободою і рабством».
Зосереджую увагу читача на древній нашій державі тому,
що скіфи були працьовитими людьми, чудовими воїнами. Вони заклали перші
паростки демократії. Хоча правителем тут був цар, але влада його була не
абсолютною. Народні збори, які звалися Радою скіфів розглядали важливі державні
питання. Як стверджують історики вони могли вирішувати навіть долю царя.
Згодом книга нас переносить в епоху появи слов’ян на території України, або як цей період ще називають
«варварськими набігами», а зараз – «Велике переселення».
Доба Великого
переселення змінилася добою Вікінгів, які прийшли з територій нинішніх Швеції,
Норвегії та Данії.
Цікавим за своїм
дослідженням є розділ п’ятий, де автор розглядає важливе історичне питання. Хто
є «…законним спадкоємцем Київської Русі, або хто має право тримати
метатафоричні ключі від Києва».
Розділ «Монгольський
світ» описує одну із найтрагічних подій в нашій історії. Це був час, коли Київ
зазнав смертельного удару від нападу монголів. Папський посол Карпіні в 1246
році про це писав так: «Коли ми проїздили цією землею,то йшли
крізь численні кістки та черепи мертвих людей, що лежали на землі»…
Наприкінці XIV століття українські
території почали інтегруватися «… до складу Польського Королівства та великого
князівства Литовського» - пише С.Плохій в розділі 7
В цей час відбувається цілий ряд унійних угод, які
мають певний вплив на творення України. Тим, хто цікавиться історією України
буде доречно, ознайомитися із діяльністю Люблінської унії, за угодою якої було
створено польськолитовську державу, до складу якої увійшли українські
воєводства.
Історію українського козацтва, ким вони були, їх роль
у творенні України детально описано в розділі «Козаки». Цікаво буде нам знати,
що коли Х.Колумб в 1492 р., висадився на одному з островів Карибського моря, а
король Фердинанд та королева Ізабелла підписали указ про вигнання з Іспанії
євреїв, козаки вперше з’явилися на
міжнародній арені.
На середину XVI cт. Землі на південь від Києва були
заселені козацькими поселеннями. Констянтин Острозький ініціював перші спроби
залучення козаків до військової служби. Слід підкреслити, що українське
козацтво пройшло довгий шлях: від маленьких груп рибалок і мисливців до членів
згуртованого військового братства, яке вкрило себе героїчними подвигами біля
Цецорн, Хотина, Відня тощо.
Невмирущою славою вкрило себе козацьке повстання 1648
року, яке увійшло в українську історіографію як «Хмельниччина». Воно змінило
політичну мапу всього регіону й народило козацьку державу. Чимало істориків
розглядають ці події як підгрунтя сучасної України.
Особливої уваги цей розділ заслуговує те місце, де
автор об’єктивно оцінює той момент Великого повстання, коли 8 січня 1654 року в
м. Переяслав-Хмельницький та поспіхом зібрана старшина присягнули московському
цареві. З приводу
Переяславської угоди С.Плохій стверджує, що «…Насправді ж те, що сталося в Переяславі 1654 року, не було ані
возз’єднанням України з Московською державою, ані злукою «братніх народів», як
про це говорили радянські історики.Ніхто в тогочасних Переняславі чи Москві не
думав і не говорив такими етнічними термінами.»
Тут також слід зауважити,
що Переяславську угоду козаки вважали, як контракт, що має зв’язувати обов’язками
обидві сторони. Однак, цар Олексій Романов сприймав козаків, як нових підданих,
щодо яких не матиме жодних зобов’язань.
Про те, як гетьман, в
той час, шукав інших союзів, читач детальніше це може з’ясувати, коли уважно прочитає розділ
«Велике повстання».
Після смерті
Б.Хмельницького настав період т.зв. Руїни, який завдав величезного удару
економічному та культурному життю регіону. Україна по Дніпру була поділена між
Московською державою та Польщею. Цей поділ матиме глибокі наслідки для
української самосвідомості та культури.
«Україна» та
«Малоросія» - ці два напрями надієтворення співіснували в Гетьманщині до
остатнього великого козацького повстання на чолді з гетьманом І.Мазепою 1708
року, яке було спрямоване проти Московії та її царя Петра I. Про гетьманство І. Мазепи його
прагненя об’єднати Лівобережну
та Правобережну Україну, його особистий життєвий шлях читач дізнається в
розділі «Вирок Полтави».
Розділи «Нові обрії»,
«Книги Буття», «Прозорий кордон» вчений грунтовно досліджує Україну на зламі
останньої чверті XVIII
ст., кінця XIX cт.
Тут ми дізнаємося про Просвітницьку добу, про скасування Катериною II Гетьманства, про анексію Криму
Росією в 1783 р., тощо.
Про початок нової ери в історії України, про нові
зрушення в економіці, початок будівництва Донецького індустріального басейну
дослідник нас знайомить у розділі «Час змін». А перші революційні виступи
робітників України відображені у розділі «Незавершина революція».
…Два постріли, що пролунали 28 червня 1914 р.,
сповістили про Першу Світову війну, в якій Україна здобула свою державу.
Перепитії того часу С.Плохій досліджує у розділах «Народження нації» та
«Втрачена мрія». Дослідник тут робить важливий висновок, що «… український національний проект вийшов
із кривавого безладу Першої Світової війни набагато зрілішим, ніж раніше… Ідеал
єдиної та незалежної державності став головним елементом у новому українському
символі віри».
… У міжвоєнний період (1918-1939) Україна була
найбільшою державою з невирішеним національним питанням. Українські землі були
поділені між більшовицйькою Росією, Польшею, Румунією та Чехословаччиною. Кожен
з цих урядів намагався вирішити це питання по своєму: від компромісу до придушення.
Як пише С.Плохій у
розділі «Комунізм і націоналізм» «… в
українському випадку націоналізм і комунізм не тільки боролися один проти
одного, а й прагнули до взаємної адаптації, в гібридному вигляді
націонал-комунізму».
Але головна причина
провалу націонал-комунізму лежала в драматичних змінах у радянській політиці
30-х років.
Як більшовицький уряд
в Москві робив усе можливе, щоб Україна стала фортецею напередодні Другої
Світової війни, про Великий голод, селянський опір колективізації та інші
важливі питання того періоду йдеться в розділі «Сталінська фортеця».
Початок Другої
світової війни, окупація України, партизанська визвольна ваійна (1944-1954),
повоєнне десятиліття України, Горбачовська «перебудова», здобуття Незалежності
України Сергій Плохій докладно досліджує та описує у розділах «Гітлерівський Leben-Szaum», «Переможці»,
«Прощавай Леніне», «Майдан Незалежності», «Ціна Свободи».
Узагальнюючим і
цікавим є Епілог книги, де вчений відзначає, що «… зараз в Україні відбувається три паралельні процеси, що мають
коріння у минулому: спроби Росії встановити політичний, економічний і
військовий контроль у колишньому імперському просторі; формування новітньої
національної самосвідомості; боротьба за історичні та культурні лінії розлому,
що дозволяє учасникам конфлікту представляти його як боротьбу між Сходом і
Заходом, Європою і «російським світом»».
На
закінчення С.Плохій робить досить далекосяжний висновок: що незалежно від
результатів нинішньої української кризи, від її розв’язання залежить не тільки майбутнє
України, а й майбутнє між Сходом і Заходом Європи – Росією та Європейським
Союзом, а отже, майбутнє Європи в цілому.
Адам Тарновський
